Лялька, що здійснює бажання

Як її зробити – знає народна майстриня Лариса Кітова

Українська лялька-мотанка, що дійшла до нас із сивої давнини, це не просто іграшка. З давніх-давен вона була оберегом, який захищав родину, її добробут та єдність. Сьогодні таку ляльку охоче купують як сувенір, а її популярність зростає. Своє захоплення цим витвором народного мистецтва, в якому закодований глибинний символічний зміст, не приховує рівненська майстриня Лариса Кітова.

Ось уже кілька років вона вивчає та власноруч створює різноманітні ляльки-мотанки. А відтак з упевненістю розповідає, що такі народні ляльки справді приносять достаток, здоров’я та радість в оселю. За фахом філолог-історик, Лариса Кітова давно почала цікавитися історією української народної ляльки. Свого часу, працюючи журналістом, жінка відвідала безліч різноманітних фестивалів. Тоді й захопилася лялькою-мотанкою. На­­магалася дізнатися про неї якомога більше інформації, переймала досвід інших майстринь. Сьогодні створення таких символічних зразків – частина її життя.

– І то, мабуть, найцікавіша частина. Адже бажання зробити нову ляльку – це мій стимул прокидатися вранці, – зізнається жінка.

Про своє захоплення майстриня може розповідати годинами, як і про саму ляльку. Точної дати, коли з’явилися ляльки-мотанки, немає. Утім, відомо, що вони існують ще з часів матріархату. Мотанка символізувала зв’язок між поколіннями, передавала досвід предків, учила життєвій мудрості. Вона була з людиною весь час і несла в собі знання, традиції та навіть виконувала терапевтичні функції. Для кожного віку виготовлялася відповідна лялька, а робити її дівчата вчилися роками.

– Лялька-мотанка називається так тому, що її мотають, а не шиють. І роблять це за певними правилами. У процесі виготовлення використовують лише натуральні матеріали: трави, сіно, солому, тканини, нитки. Під час роботи не можна було брати до рук голки. Всі деталі іграшки намотують або прив’язують. Виняток становить лише костюм, який повторює традиційне українське вбрання, де вишивка чи оздоблення самі здавна були оберегом. За правилами лялька-мотанка не має обличчя, бо наші предки вважали, що через очі в неї можуть вселитися злі сили. Замість нього вимотувався обереговий хрест – символ сонця, життя, добра. До того ж, примотуючи одну деталь до іншої, обов’язково потрібно зробити три оберти: за минуле покоління, за сучасне і за майбутнє. А нитки слід зав’язувати на три вузли, – ділиться секретами Лариса Кітова.

На ляльці вимотувалася сорочка – символ єднання поколінь. Прив’язувалася також спідниця, яка символізувала зв’язок з небом, та обов’язково були фартушок (захищав жіноче начало) і пояс (з його допомогою акумулювалась енергія неба і землі). Голову ляльки-мотанки прикрашала хусточка, стрічка або вінок, як знак зв’язку з небом.

За словами майстрині, існує безліч видів мотанок – берегиня-годувальниця, кня­гиня-бажаниця, зерновушка, пеленашка, трав’яничка. Але всі вони виконують одну роль – приносять у родину добро, злагоду, любов і достаток.

– Наприклад, дівчата, які хотіли вийти заміж, вішали на ляльку-бажаницю своє намисто, підходили до дзеркала і загадували бажання, мовляв, я тобі таке гарне намисто подарувала, подаруй і ти мені гарного чоловіка, – розповідає Лариса Кітова. – А ось мотанка-зерновушка, в якій зберігали зерно цьогорічного урожаю, за народними повір’ями, приносить в оселю достаток, допомагає досягти успіхів у роботі. Ляльку-трав’яничку напихали ці­лющими травами (чебрецем, м’ятою, рутою, деревієм, полином, материнкою). Якщо її пом’яти в руках, то в оселю полине трав’яний запах, який віджене хвороби. Тому таку ляльку вішали над колискою немовляти або ставили біля ліжка хворої людини.

Зробити ляльку-мотанку під силу кожному. Для цього потрібно лише трішки часу, фантазії та мінімальних знань процесу її виготовлення. До того ж в інтернеті є багато інформації, майстер-класи та фотографії. Зроблена своїми руками лялька значно тепліша та добріша, ніж куплена, бо вона наша, рідна.

Марина ФУРС

 

Джерело: 7d.rv.ua