Олена Ясінська: Українці дуже особлива нація, яка живе душею
Товарів:0
На суму:0 грн
наприклад, Прикраса з полімерної глини

Заповніть, будь ласка цю форму, це нам дуже допоможе!

Крім того підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook а також сторінку в Instagram!

Категорії

Олена Ясінська: Українці дуже особлива нація, яка живе душею

Олена Ясінська викладає в медичному університеті фізіологію людини, а на дозвіллі перевтілюється у майстриню з вишивки
Неймовірна, цікава і світла людина нині є гостею «Погляду». Медик і майстриня Олена Ясінська – яскрава українка, яка любить і вміє носити вишиванки, прикрашаючи свій образ чарівною усмішкою. Вона майстерно володіє різними техніками вишивки, її роботи вражають гармонійністю та досконалістю. Торкаючись їх, відчуваєш, наскільки це гідні речі, в які вкладено багато енергії, сили та часу. Своїм хистом до народної творчості пані Олена уміло повертає втрачену радість не лише собі, але й світові.

«Я взагалі в дитинстві була ще тим хлопчиськом!»
– Розкажіть, будь ласка, про батьків та своє дитинство, які залишилися найяскравіші враження, чим змалку любили займатися?

– З теплотою згадую своє дитинство. Воно було справді щасливим. Я росла в дуже гарній сім’ї. Мій батько був викладачем в Чернівецькому медичному інституті, а мама – завідуючою лабораторією спочатку в обласній лікарні, а пізніше в кардіодиспансері. Я маю ще старшу сестру, і вона, і всі в її сім’ї – лікарі. Ми з родиною багато часу проводили разом, попри постійну зайнятість батьків. Ми все робили спільно – з мамою куховарили, з батьком майстрували, разом щосуботи прибирали. Пригадую, як любила взимку з татом килими снігом чистити – це була ціла пригода! Я взагалі в дитинстві була ще тим хлопчиськом!

Мама завжди допомагала нам з домашніми завданнями. Бувало, як застрягали з якоюсь математичною задачкою, тоді всі розходились по різних кутках і вирішували поодинці, а потім звіряли результат. А вечорами, коли все було перероблено, мама садила нас змотувати клубки (вона гарно плела на спицях), і тато робив це разом з нами.

А літо завжди проводила в селі – частину в маминих батьків в селі Подвірне, частину – у татових, на Хмельниччині. Це були найчарівніші часи.

І, як не дивно, улюбленими іграшками в дитинстві були конструктор і мікроскоп.

«Тато для мене був цілим всесвітом»
– Хто із сім’ї для Вас є авторитетом і чому?

– Як це часто буває з молодшими доньками, тато для мене був цілим всесвітом. Та й він приділяв мені багато часу. Я змалечку була до нього дуже прив’язана. Обожнювала їздити з ним на Хмельниччину, блукати там лісами, ходити по гриби. Він був дуже веселим і компанійським, але при цьому не дуже говірким. Мені було комфортно з ним навіть мовчати. Пізніше він став для мене не просто батьком, а й вчителем у професії. Сьогодні мої колеги кажуть, що я багато в нього перейняла, як педагог. Сподіваюся, це так і є, бо вважаю, що він був надзвичайно талановитим викладачем. Мені його дуже не вистачає…

«Я дуже люблю свою роботу, я живу нею»
– Як так трапилося, що подалися в медицину, що це Вам дає зараз у моральному і матеріальному сенсі, чи задоволені вибором?

– Коли замислювалась над вибором майбутньої професії, переді мною стояв не дуже складний вибір. Вже тоді дуже хотіла займатись прикладним мистецтвом, і якби це було сьогодні, не сумніваючись, обрала б Вижницьке училище. Але тоді це інакше сприймалось. Тому обирала між біологією і медициною. Перемогла медицина. Але в результаті доля склалася так, що моя нинішня спеціальність лежить якраз посередині – як і батько, викладаю в медичному університеті фізіологію людини.

Я дуже люблю свою роботу, я живу нею. У такому разі матеріальне відходить на задній план. Особисто не дуже вибаглива щодо речей, у мене інші радості в житті. Хоча, як і більшість свідомих людей, вважаю, що працівники освіти і медичної сфери повинні бути настільки забезпечені державою, щоб не замислюватися про матеріальне. Тільки тоді можна щиро віддавати себе роботі.

«Перша моя суттєва вишита робота з’явилась, напевне, років у 10»
– На якому етапі життя прийшла вишивка і тяга до рукоділля, чим вони Вас полонили?

– Виробами жіночого рукодільного мистецтва оточена була змалку, оскільки всі жінки в нашій родині щось «творили». Мама плела, бабуня з маминого боку і плела, і пряла, і ткала. Інша бабуня гарно шила. Тобто я ще маленькою почала пробувати себе в різних видах цього мистецтва. А вишивали всі, тому й почала вишивати дуже рано. Однією з моїх улюблених ігор було складання мозаїки, а це вже майже вишивка! Перша моя суттєва вишита робота з’явилась, напевне, років у 10. Це два вишиті хрестиком рушники. Один з них наполовину вишитий мамою, а інша його половина – мною. Я по вивороту розрізняю, де чия робота (усміхається, – авт.).

Крім того, моєю закоханістю в рукоділля також завдячую двом видатним вчителям майстерності. Перша – це моя перша вчителька, Ковальська Марія Дмитрівна. Вона була дуже прогресивним молодим педагогом на той час. Саме вона вчила нас, першачків, крім математики й письма, ще й основ вишивки, конструювання та пошиття іграшок, ткання і плетіння. Величезна їй вдячність за її вчительський талант. Значно пізніше в моєму житті з’явилась геніальна вишивальниця, Майстер з великої літери і талановитий педагог Гафійчук Ярослава Дмитрівна, яка навчила багатьох тонкощів вишивання. Від неї перейняла й інші, крім хрестика, види стібків, а деякі техніки навіть придумала сама. Це був початок 1990-х, і з нитками було дуже сутужно. Чернівецькі вишивальниці добре пам’ятають, як ми розплітали якість вовняні шкарпетки, старі плетені речі, мереживні стрічки, щоб насотати ниток потрібного кольору.

«Особисто я черпаю енергію у вишиванні, повертаю собі таким чином сили і радість»
– Народне мистецтво також лікує, чи можете поділитися своїм досвідом «самозцілення»?

– Господь створив людину за своїм Образом і Подобою, тобто творцем і співтворцем. Дав нам природу за зразок, інструменти – очі й руки, і дозволив змінювати цей світ за своїм смаком.

Українці дуже особлива нація, яка живе душею. Люди віками всотували в свою свідомість красу природи, яка їх оточувала, весь той безмежний всесвіт неба, вод, дерев і трав, у кольорах, звуках і запахах. А коли це все вже не вміщалося всередині, тоді й народжувалося мистецтво – душа повертала світові його красу в піснях, вишиванках, барвистих килимах, різьбленнях. Сьогодні нам у наших урбанізованих містах дуже бракує кольорів цього світу. Люди прагнуть прикрашати своє життя, додавати в нього яскравості відчуттів, тому й повертаються до народного мистецтва. Бо воно природне, а тому лікує і очі, і серце, і душу.

А для жінки робота з нитками (прядіння, ткання, вишивання, шиття) є сакральним видом діяльності. Кожна дівчинка має взяти голку до рук – хтось у п’ять років, а хтось вже після сорока. І ті дівчатка, які роблять це після сорока, усвідомлюють, що саме цим довершують свою жіночність.

Особисто я черпаю енергію у вишиванні, повертаю собі таким чином сили і радість.

«Жінці для чарівності потрібна лише щира усмішка»
– Поділіться, будь ласка, своїми жіночими секретами: як все встигати і бути чарівною завжди?

– Жінка не має відкривати своїх секретів, особливо коли їх не має. Може не варто так казати, але я не переймаюсь особливо своїм зовнішнім виглядом – жаль витрачати на це багато часу. Дякувати генетиці, можу собі це дозволити. А в домашніх справах мені дуже допомагає моя дорога мамуся. Єдине, що я з роками зрозуміла про зовнішність, це те, що жінці для чарівності потрібна лише щира усмішка. А щирою вона буде лише тоді, коли щиро любиш цей світ і не забуваєш, що він завжди прекрасний, навіть якщо іноді здається, що це не так.

«Старість приходить тоді, коли людина їй це дозволить»
– Що як медик, можете сказати про вік жінки: коли настає реальна старість і як її максимально відтермінувати?

– Старість, і не тільки в житті жінки, приходить тоді, коли людина їй це дозволить. Дуже важливо хотіти жити. Коли іноді навалюється втома, здається, ти вже нічого-нічого не хочеш, крім спокою, треба подумати: «А що би такого я хотів зробити?». Якщо дозволити собі подумати про це щиро, завжди щось знайдеться, що розпалить в тобі цей вогник, і втому та депресію зніме, як рукою. Я цим способом успішно користуюсь. Я це називаю «повернути втрачену радість».

– Розкажіть про свої дивовижні вироби ручної роботи: де їх можна побачити-придбати, хто їх носить і скільки виробів уже маєте в своєму доробку?

– Свої вироби напевно вже всі й не пригадаю. Вдома у мене їх не багато, бо виготовляю, найчастіше, в подарунок. Я досі не можу зупинитись на чомусь одному. Навіть виготовляла іграшки (плела спицями і гачком) та прикраси зі шкіри. В моєму вишиваному доробку, переважно, вишивки хрестиком – картини, серветки, рушники, вишиванки. Також маю чимало робіт на релігійну тематику – загалом понад 15. Вишивала свого часу художньою і білою гладдю, дуже люблю вишивати шовком. Пробувала себе у виготовленні прикрас із бісеру, а відколи він став доступнішим, почала ним і вишивати. Сьогодні захоплююсь мікровишивкою, маю кілька вишитих портретів у цій техніці, прикрас, а також взялася виготовляти міні-версії народного одягу та аксесуарів. Продовжую шукати себе в цьому мистецтві, і зупинятись не збираюсь. Ось недавно відвідала Школу буковинської тайстри, яку провадила знана ткаля Олена Прокоп’юк-Шкрібляк, вчилась у неї азів ткацтва.

– Про що мрієте?

– Мрію переїхати в село, більше бувати на природі.

– Чи досліджували свій рід: хто ким був за фахом і яких висот сягали у суспільстві?

– На жаль, не дуже глибоко знаю свій родовід, хоч і робила спроби його дослідити. Оскільки мої батьки народилися в селі, досить важко віднайти потрібні документи щодо походження роду. В основному, лише те, що переказували усно. Татова родина походить із подільських поляків – Ясінських-Здановських, однак за радянської влади всі документи про їхнє походження було знищено, а декого навіть вислали до Сибіру. Мамина родина – з тієї частини Буковини, що належала до Північної Бессарабії. Моя прабабуся по маминій лінії була освіченою жінкою з родини священика. Саме вона першою вчила мою маму і мою сестру читати. А дідів старший брат юнаком був вивезений румунською владою спочатку в Ясси, а потім у Бухарест, де він здобув вищу освіту та професорський чин, працював викладачем історії та етнографії в Бухарестському університеті. Як етнограф, він має низку наукових праць з вивчення марамороського килимарства, а також довго працював директором Музею села (нині Національний музей села ім. Дімітрія Густі, Бухарест), де зробив великий особистий внесок у збір архітектурної та етнографічної колекції.

– Що найбільше дає Вам радості від життя?

– Спілкування з обдарованою молоддю і творчість.

– Де шукати натхнення і музу?

– Натхнення черпаю в природі, людях, родинному корінні.

Спілкувалася Ольга ШУПЕНЯ

Джерело: https://pogliad.ua/

Останні новини